Звільнення, невиплати заробітних плат, урізання бюджетних витрат та соціального забезпечення, ущільнювальні забудови та приватизація суспільного простору, дискримінація мігрантів, жінок і підлітків, расизм та наростаючий з кожним днем терор і агресія ультраправих, цензура та впроваджуваний повсюдний контроль особистого життя, безчинства правоохоронних органів, судів та чиновників, корупція. Це - невеликий перелік соціальних хвороб, кількість котрих влада та капіталісти лише збільшують кожного дня. Одночасно влада посилює репресивний механізм, вводить контроль в сферу особистого життя. За нинішньої кризи капіталізму мета такого розширення повноважень каральних органів та посилення державного нагляду очевидна: мати силу для придушення опозиції наростаючими нестерпними умовами життя, і таким чином забезпечити безперебійне функціонування системи капіталістичної експлуатації. Страх держави перед соціальними заворушеннями є небезпідставними. Лавина бунтів, повстань та протестів, котрі відбуваються зараз по всьому світу, рано чи пізно докотиться і до України. Для цього і відбувається процес концентрації влади, ресурсів і капіталу, перекриття найменших щілин свободи та вільнодумства, здатності до спротиву.

Криза капіталізму

Як завжди, нинішня криза зручно вмощується на шиї найманих працівників. Їм доводиться терпіти зменшення робочого часу, скорочення заробітних плат, звільнення та утиски на робочому місці. В той же час уряд вкачує мільярди в банки та структури "своїх" капіталістів коштом суспільства. Навіть якщо сьогодні всі кандидати говорять про соціальну справедливість, завтра, після виборів, всі витрати капіталістів будуть перекладені на спини більшості найманих працівників. Збільшенню виплат та подальшому скороченню соціального забезпечення та іншим поборам можна запобігти. Ми повинні організувати наші протести та спротив!

Криза є не результатом поведінки "жадібних спекулянтів" та "паразитів", вона структурно закладена в капіталістичний спосіб виробництва. З моменту своєї появи капіталізм занурює людство у великі та малі кризи, наслідком яких є голод, злидні та кровопролитні війни. Але навіть без таких криз капіталізму нічого запропонувати крім примусової праці, конкуренції і соціальних злиднів.

Повертай ліворуч - бий праворуч

Кризи капіталізму в минулому викликали не тільки опір з боку людей найманої праці, вони були також періодами підйому реакції. Націоналістичні або расистські гасла, вимоги з безпеки та порядку за допомогою сильної руки, - сьогодні ці добре відомі всім заклики проголошуються знову.

Замість горя, що капіталізм створює щоденно, який, логічно думаючи, варто долати - вони підтримують відчуження і пригнічення. Усі реакційні рішення проблем, однак - в інтересах пануючих верств, а тому ми виступаємо проти. Ізоляція та придушення реакції -ось наш шлях.

Класова боротьба замість виборчої кампанії

Якщо ви думаєте, що віддаючи свій голос за одного з кандидатів 7 лютого ви впливаєте на свою долю і долю країни, то це не так. Це ілюзія вільного вибору. Невже ви визначали кого висувати, невже ви маєте можливість спілкування з кандидатами та впливу на прийняття ними політичних і важливих для вашого життя рішень? Звісно, це не так. Ми не маємо можливості впливати на рішення депутатів райради чи їх керівників, то чи вплинете ви на рішення президента, до якого дуже далеко? На виборах президента між собою конкурує лише персонал, який буде управляти державним апаратом і створювати хороші умови для накопичення та розширення капіталу, котрий на них поставив. Це зовсім не означає, що країна і форми людського співіснування будуть змінюватися у кращу сторону. Держава сама є частиною капіталістичного способу виробництва. А тому повинна підтримувати виробництво і оборот капіталу. Соціальні, освітні, культурні та інші інтереси підтримуються за залишковим принципом і в межах допустимості, що постійно звужується.

Це не означає, що потрібно проголосувати за хороше життя, не означає, що з кандидатами просто не повезло. Участь в голосуванні, створює ілюзію участі в політичному процесі, який насправді сприяє державі і капіталізму. Соціальні конфлікти демонструють що насправді необхідними є інституційні зміни. Тому замість виборів ми покладаємося на страйки, професійні об’єднання, пряму дію та інші порушення правил, нав’язаних державою і капіталом. Першим кроком у цьому напрямку є свідома відмова від участі у фарсі під назвою "вибори".